Вступ до світу японської кераміки

Керамічний посуд доби Едо.

Жертовна кераміка

Імператор Суйнін.

Японська кераміка здавна посідала важливе місце у свідомості нації. Існує відома історія, яку часто розповідають, про те, як гончарні вироби замінили традицію людських жертвоприношень після смерті імператора. Раніше, коли імператор помирав, разом з ним заживо ховали його слуг, коней та інших тварин. Практика, яка була відома як джунші – або «слідування смерті». Але коли померла дружина легендарного імператора Суйніна, кажуть, що він доручив гончарям створити керамічні фігурки васалів і тварин своєї дружини та поховав їх.

Таким чином, згідно з історією, японська кераміка була піднесена до свого нинішнього шанованого статусу.

Витоки неоліту

Посудина, датована періодом Джьомон.

Хоча здається, що острови Японського архіпелагу завжди виробляли кераміку в тій чи іншій формі, багато початкових інновацій у японській кераміці з’явилися завдяки впливу Кореї чи Китаю.

Наприклад, рання японська кераміка була здебільшого досить простою за своєю природою: у період неоліту Джьомон горщики виготовлялися виключно за допомогою основного методу котушки. Але до часів Яйої (4-3 ст. до н. е.) японська кераміка значно просунулася вперед; місцеві майстри дізналися про гончарний круг із Китаю.

Важливість Китаю та Кореї для розвитку Японії була досить тривалою. Поселенці з материкового Китаю прибули на південний острів Кюшю, принісши з собою вплив, який сильно сформував те, що ми зараз вважаємо японською культурою в цілому; національні звичаї, мистецтво, кухня тощо. Сьогодні Кюшю залишається важливим центром японської кераміки.

У VIII столітті китайські вчені династії Тан користувалися високою повагою в Японії, і їхній вплив при дворі Нари, а пізніше в Кіото, призвів до розвитку нових форм японської кераміки. Цей регіон також мав стати одним із найбільш плідних і досвідчених у японському гончарному виробництві.

Приховані знання

Даймьо Тойотомі Хідейоші. 

Завойовницькі походи до Кореї самурайського воєначальника Тойотомі Хідейоші також призвели до отримання нових знань про кераміку. Ці гончарі заснували печі у феодальних володіннях даймьо Хідейоші, і багато технік та інновацій, які вони передали, лягли в основу японської кераміки, якою ми її знаємо сьогодні.

Порцеляновий посуд періоду Едо. 

Мабуть, найбільш значущим із цих стрибків уперед став момент, коли один корейський гончар виявив, що на острові Кюшю існує глина, багата кремнеземом, придатна для виготовлення тонкої порцеляни.

Хоча порцеляна давно була бажаною в Японії, досі вона була відома японцям лише як імпортна розкіш, а сама техніка вперто вислизала від місцевих гончарів. Однак до середини 19 століття виробництво порцеляни стало широко поширеним на архіпелазі, і порцелянові вироби стали частиною повсякденного життя більшості японців.

Дао в чайній культурі Японії

Чадо, зображене на ксилографії художника Тойохари Чіканобу.

Ранній розвиток японської кераміки значною мірою завдячує впливу інших культур Східної Азії. І хоча історія про імператора Суйніна, швидше за все, лише міф, вона, безумовно, ілюструє високе становище, яке займає кераміка в японській культурі.

Але, мабуть, основною причиною того, чому японська кераміка користується таким престижем, як сьогодні, є зовсім інше - чай. Хоча японський термін "чадо" найчастіше перекладається англійською як «чайна церемонія», насправді означає набагато більше, ніж просту церемонію. Це майже спосіб життя, заснований на вживанні чаю.

Звичайно, сам чай вперше був імпортований до Японії з Китаю, як ви здогадалися. Але шляхом злиття практики чаювання з синтоїстською та дзен-буддистською ідеєю. Японці – особливо під патронатом даймьо – піднесли чадо до філософської та духовної практики.

Чаша для чаю 18-го століття.

Можливо, навіть більш значущим, принаймні з точки зору встановлення важливості гончарства в Японії, є те, що як тільки до цього залучилися самураї, чадо також стало дуже політизованим. Звичайно, для чадо потрібен чаван (чайна чаша). Отже, чим важливішим чай ставав для японської культури, тим важливішим ставала кераміка. Дійсно, воєначальники часто отримували нагороду за свої військові успіхи безцінним керамічним чайним посудом. Таким чином японська кераміка була нерозривно пов’язана з престижем і владою.

Промислове виготовлення

До 1930-х років Японія була повністю індустріальною державою.

До 20 століття стосунки Японії з керамікою були аматорськими. Щоправда, поряд із вишуканими речами для чайної церемонії завжди існували гончарі, які виготовляли більш утилітарний посуд. Тим часом експортна порцеляна з Сацуми та Аріти вироблялася у великих масштабах, але ці предмети не призначалися для місцевого споживання.

Проте все це було до того, як зростаючий вплив з Європи та Сполучених Штатів, зробив процеси масового виробництва надзвичайно привабливими.

Не менш важливим був перехід японської політичної системи від феодальної назад до імперської. Селяни-гончарі вже не могли розраховувати на заступництво місцевих феодалів для свого існування. Тим часом громадськість вимагала більше порцелянових виробів, тому виникло багато фабрик, щоб їх виробляти.

Як результат, до кінця 19-го століття більшість гончарних виробів у Японії мали виразно промисловий характер. 

Повернення до форми

Токійський музей народних ремесел

Японська кераміка практично вимерла до 1920-х років, проте в той час Соецу Янагі почав розвивати місцевий рух Мінґей. Це було націоналістичне відродження перед обличчям гострої зовнішньої загрози.

З того часу відродився інтерес до традиційних японських гончарних технік і форм. І сьогодні в галереях, на ярмарках ремесел, на ринках вихідного дня та навіть універмагах по всій Японії часто можна зустріти красиву кераміку ручної роботи.

Звичайно, як і в будь-якій іншій країні, більшість японців не мають ні бажання, ні доходу, щоб наповнити свої домівки вишуканою керамікою ручної роботи. 

Сучасна японська кераміка на фестивалі ремесел у Кіото.

(фото ©Christian Kaden www.Japan-Kyoto.de)

Тим не менш, населення Японії в цілому полюбляє гончарний посуд. 

Тим часом більшість японських гончарів, які займаються ремеслом повний робочий день, ймовірно, не очікують, що це зробить їх багатими. Дійсно, для більшості людей в Японії кераміка залишається мистецтвом, а не індустрією, з усіма економічними труднощами, з якими пов’язана професія художника у будь-якій точці світу.

Незважаючи на це, сьогодні в багатьох регіонах Японії можна знайти скупчення саморобних печей і печей малого та середнього розміру, особливо в сільській місцевості та малих містах з довгою історією виробництва кераміки.

Унікальність японської кераміки

Таким чином, хоча японська кераміка має значний борг перед традиціями сусідніх країн, протягом століть вона виробила власний унікальний і надзвичайно самобутній характер. Насправді, принаймні з точки зору сучасної керамічної практики, кераміка асоціюється з Японією більше, ніж з будь-якою іншою країною.

Мінімалістична кав'ярня у Токіо

(Фото від John Gillespie на Wikimedia Commons)

Існує мінімальна та стримана естетика, якій віддають перевагу кав’ярні в усьому світі та яку вважають виключно японською. Немає жодного сумніву, що японська кераміка зіграла роль у створенні ідеї про Японію як про рай простоти вабі-сабі та тихого споглядання природної краси та недосконалості.

Але справа в тому, що на кожного войовничого мінімаліста в стилі Марі Кондо десь у Японії є мега-накопичувач, який живе в «особняку» зі сміттям, заваленим від підлоги до стелі. І на кожен тихий дзен-сад припадає, мабуть, мільйон застарілих будинків, які зовні захаращені іржавим металевим сайдингом, напівзруйнованими кондиціонерами, полицями для білизни, купою електричних дротів та різноманітним іншим сміттям.

Коротше кажучи, існує більше ніж одна Японія. Те ж саме стосується японської кераміки.

Однак порівняння естетики дзен із застарілими приміськими халупами не означає, що один конкретний стиль японської кераміки за своєю суттю кращий за інший, а просто означає, що загальний термін «японська кераміка» охоплює різноманітні філософії, методи та результати.

• Мистецтво японської сільської кераміки

Чаша Раку.

В одному з основних видів японської кераміки є елемент довільності. Гончар дозволяє – навіть заохочує – процес певною мірою диктувати результат. Тут форми прості, виконання сільське, прикраси або зовсім мінімальні, або нанесені грубо; вироби часто виконані з натуральних матеріалів, і, мабуть, найважливіше, дефекти та помилки, що є результатом процесів метання, глазурування або випалювання горщиків, сприймаються як посилення краси предмета.

Коротше кажучи, хоча окремий гончар, має значний ступінь творчого контролю, кінцевий результат тут так само залежить від «волі» методів і матеріалів, як і від навмисних задумів виробника. Хоча сільська кераміка завжди існувала в Китаї, Кореї та інших країнах, ніде вона не цінувалася так високо, як в Японії. Таким чином це стало чимось унікально японським.

Майстерність у японській кераміці

Посуд Набешіма.

Існує й зовсім інший підхід. Філософія полягає в абсолютному контролі та досконалості, володінні як матеріалами, так і методами, що використовуються. Тут значно менша ймовірність того, що будь-яка натуральна глина залишиться видимою на готовому виробі. Глазурі та емалювання є нормою. Прикраси часто багаті та складні, для виконання яких потрібно виконувати кілька складних кроків. Виробник не «слухає» глину, а показує, хто тут господар.

Багато передових технік, які використовували японські гончарі, були спочатку принесені з Китаю та Кореї. Але, як це часто буває, коли японські гончарі оволоділи техніками, вони внесли багато своїх змін.

Висновок

Японська кераміка має довгу і славну історію. І хоча вплив Китаю, Кореї та – меншою мірою  – інших азійських країн незаперечний, японські гончарі явно зробили цю дисципліну своєю.

Звичайно, сьогодні Японія є однією з найбільш технологічно розвинутих і індустріалізованих країн світу, яка давно перейшла до методів масового виробництва. Проте невелика кустарна кераміка все ще жива в країні у вигляді тисяч місцевих печей. Це означає, що для любителів рукоділля та кераміки Японія є абсолютно фантастичним місцем для відвідування.